Роман «Кімната Джейкоба» (1922) став переломним у творчості В. Вулф: у ньому авторка чітко окреслює «метод» письма, який розвине і вдосконалить у подальших творах. Критики вважають, що цим текстом письменниця задекларувала феміністичне прямування в художній літературі, рухаючись поряд і водночас із Дж. Джойсом, на творчість якого взорувала, зауваживши у щоденнику: «те, що я роблю, мабуть, краще робить містер Джойс» (1920).
Про життя героя ми довідуємося не з перших уст і не від оповідача, а крізь призму поглядів і сприйняття його іншими персонажами: ось він малим бігає Корнволлським узбережжям разом із братом і мамою. Ось відбуває до Кембриджу на навчання й копирсається у текстах Вергілія. Ось прямує Лондоном до собору Святого Павла й до бібліотеки. Відвідує вечірки, закохується, подорожує… Та ніяк не може відшукати погамування турбот і супокою. Перед ним — усі здобутки світової цивілізації від її колиски — величного Парфенону — до загибелі, яку пророкують руїни тієї величі…
«Кімната Джейкоба» — це своєрідна вулфівська «одіссея», в якій герой у пошуках себе, стає на прю зі світом і без страху робить крок у невідоме — власне життя.