Хоч про кого пише Авґуст Стріндберґ у своїх оповіданнях — затятого парубка, закохану пару, непримиренних ворогів, простих рибалок, непохитного у вірі пастора, афінських мудрагелів, — ніщо не лишає він притіненим, а  ніби  оголює натуру, показуючи її неприкритою, такою, як є.  Руйнує усталені стереотипи, ставить незручні запитання, на які немає однозначної відповіді, піддає сумнівам догмати. Ніби хоче нам сказати: усе в цьому світі може бути непевним, оманливим, просто спокусливою ілюзією...
Стріндберґів простір, уміщений навіть у невеличкий твір, такий глибокий і багатовимірний, що аж тонеш у ньому в пошуках відповіді.