До віддаленого австралійського монастиря на кілька днів навідується жінка в пошуках тиші й відпочинку, однак вирішує залишитися в ньому на невизначений час. Незабаром стає відомо, що в цю тиху місцину доправлять останки монахині-волонтерки, яка колись мешкала тут, а потому подалася в Бангкок, де її вбили за дивних обставин. Додому її супроводить екоактивістка, яку в дитинстві цькувала головна героїня книги. А тим часом на всю країну через глобальне потепління обрушується пошесть мишей, і монастир захлинається смородом мишачих тіл.
Серед природи, у монастирі, в якому панує дещо суперечливий дух сестринства, головна героїня поринає у спогади й аналізує на сторінках щоденника життя, яке воно є: з його недосконалістю, несправедливістю чи неприємною правдою. 
Австралійська письменниця Шарлотта Вуд (1965) у книзі «Віддана Кам’яному двору» подає своє бачення, як примиритися з минулим, здобути підтримку, заслужити прощення, відшукати супокій; як, не вірячи, знайти віру.